Лікар-онколог CitiDoctor, яка перемогла хворобу

02 февраля 2019

Васильченко Олександра Михайлівна, лікар-онколог CitiDoctor, розповіла свою історію. Ще в дитинстві маленькій Саші довелось пройти не простий шлях: в 12 років у дівчинки діагностували онкологію – остеогенну саркому лівої плечової кістки. Про те, як вдалося подолати хворобу та присвятити своє життя лікуванню інших, розповідає сама Олександра.

«Мені було 12 років. Звичайна дівчинка, дитина, яка ходить в школу, любить гуляти у дворі, обожнює кататися на велосипеді та дружить тільки з хлопчиками. Я завжди була сміливою і навіть сильною, тобто звичайною дитиною.

У мене з'явився біль у руці. День. Три. Тиждень. Нічний біль та ні слова батькам. Прокидалася вночі від болю в руці, діставала з-під ковдри, прикладала до стіни (бо чим прохолодніше, тим менше боліло) та, стиснувши зубки, засипала далі. Думаю, пройде. У чергове безсоння я зрозуміла, що терпіти більше немає сил і розповіла мамі правду.

Тільки тепер розумію, яку ж біль намагалася терпіти та 12-річна дівчинка та як швидко її почав атакувати непроханий гість  саркома (злоякісна пухлина кістки).

У моєму місті діагностувати хворобу не змогли. Пощастило, що направили до Києва, а не призначали прогрівання, мазі, фізіотерапію. Адже в такому випадку кожна година втраченого часу грала проти мене.

Біль не припинявся. У Києві мене прийняв ортопед, який помітив наріст на кістці та призначив «зачищення» кістки. Батьки вирішили відвести мене до ще одного лікаря, тому що мій спосіб життя та причини появи так званого «наросту» не збігалися. І на щастя, операцію скасували і відправили мене в Інститут онкології (тоді я й гадки не мала, що означає це слово). Ми здали всі необхідні аналізи, і через тиждень мені підтвердили онкологію  остеогенна саркома лівої плечової кістки.

Про хворобу я дізналася останньою. Коли тато повідомив мені діагноз  він сказав правду. Про його смертність, про лікування, про наслідки. Це було важко чути мені, як дитині, але саме з того дня я перестала їй бути.

Хіміотерапії, крапельниці, прийом медикаментів, повне безсилля мого організму та моральне виснаження сім'ї. На моїх очах виживали і вмирали мої друзі. Але воля до перемоги була нестримна. Так я можу описати наступний рік свого життя. Лікарі сказали, що кістку потрібно замінити на протез,  і я розуміла, що це відмінний знак і я на правильному шляху.

Точно не зможу сказати, скільки сліз пролили мої батьки та сестра, тому що при мені не плакав ніхто. Мене наділили підтримкою та вірою, що давали мені посміхатися навіть без волосся на моїй голові. Мій лікар, моя сім'я, шкільна подруга  знаходили в собі сили на радість і почуття гумору, що змогли замінити моє розчарування та страх.

Це не було легко. Про мене писали газети, шепотілися однокласники і боялися питати знайомі. Я проходила страждання, але вони зробили мене сильніше. Операція пройшла успішно. Пухлина пішла, а замість неї  прийшло усвідомлення. Хто я, для чого я вижила і чому повинна допомагати іншим.

Мені 25 і я лікар-онколог. Не дивіться на мій вік, я живу довше, і не шукайте легких шляхів  вони не приводять до успіху, адже переможцем стає тільки той, хто брав участь у битві».

Другие новости

Запись на Прием к Врачу

Фамилия и имя пациента

Ваш контактный телефон